IV

Почалися сірі осінні дні, які я так люблю. Я люблю осінь. Люблю її за те, що вона своїм величним мороком затьмарює бруд, який так старанно, вже яке століття, люди вибльовують на вулиці. Ранковий туман, яким завжди дихаю якомога найглибше згадуючи ті осінні дні, коли проклинав все на світі, йшов і проклинав, що не можу залишитися зараз у затишному ліжечку й дивитися Нікелодіон, йшов і проклинав, йшов до школи. Мілкий прохолодний дощ, який розбудить на раз в мені все, розбудить і нагадає ті осінні дні, коли я ходив із бабусею по гриби глибоко в ліс і нам було так добре вдвох. Слухали хрусткіт сухих дерев, шелест опадаючого листя і дзюркотіння розлитого потічка .. Хочеться написати: «Промайнуло й не повернути». Ні, не промайнуло, а стало частиною мене.

Сьогодні вкотре снідав в своїй рідній гімназії дякуючи методистам за вміло складений розклад (маю в понеділок вікно між першою і третьою парою по першому тижні). В нас завжди була найсмачніша і найдешевша їдальня на весь район. Найсмачніша — завдяки старанним кухарям, які вже яке десятиліття готують смачно і з любов’ю. Справді, смачнішого горохового пюре ви ніде не знайдете, навіть рідна бабуся вам так не приготує! Найдешевша — завдяки дирекції гімназії, яка на відміну від інших навчальних закладів не віддала їдальню в руки приватним підприємцям, які б задерли ціни до непристойності, а залишила державною і отримує продукти по зниженим цінам. Єдиний мінус — це те, що працює вона разом із гімназією, тобто в навчальні дні з 9 до 3. За суп без сметани, подвійний горох, одну порцію гречки, потрійний салат із свіжої капусти, сік та 5 шматочків хліба я даю 13 гривень. Чесно зізнатись, інколи складно встати з-за столу, так наїдаюсь. Потрібно привчити себе менше їсти.. Майже забув чому за їдальню заговорив, хах. ) Сьогодні я попав на велику перерву між другим та третім уроком і всю їдальню заполонили дітлахи, проте я їх не чув, тільки бачив. З самого ранку у вухах в мене грав альбом моїх улюблених латишів Heartbeatsfromthesky. І грав IV трек. Спостерігаючи за їхніми безтурботними обличчями я наливався безмовним криком. Мені стало так заздрісно дивитися на них. Так захотілося стати одним із них. Повернутися в своє дитинство.

…

Рубрика : Статьи
Метки :